бігати? Се я до того казав, що там їх без ліку! Наприклад старий, горбатий Річард.
— Річард — А ще як?
— Ну, Річард, тай більше ніяк. Королі мають усе лиш одно імя.
— Справді?
— Аякже, все лиш одно.
— Ну, коли їм із тим добре, Томе, то про мене! Але я не хотів би бути королем і мати лише одно дрантиве імя, як який мурин. Ну, але скажи мені тепер, деж будемо насамперед копати?
— Я й сам іще не знаю. А що якби ми так спробували насамперед під онтим старим деревом, на горбочку над потоком?
— Добре, нехай буде і там.
Вони роздобули десь стару лопату й мотику та й пішли. Йшли годину. Зігрілися й потомилися, тому радо кинулися відпочити в холодку під вязом, повитягали люльки і стали курити.
— Ото гарно — сказав Том.
— Справді.
— Слухай, Геку, як знайдемо тут скарб, то що ти зробиш із своєю частиною?
— Е! Що дня їстиму пампушки і запиватиму вином і содовою водою, буду все ходити до цирку, як до нас заїде. — О, я вже буду собі вживати!
— А заощадити не думаєш нічого?
— Заощадити? Та нащо?
— Так, аби мати й на потім.
— А се нащо, Томе? Готов знову вернутися мій батько, забере їх в мене і пропє. Краще поспішитися і самому їх протратити. А ти Томе, що зробиш із своєю часткою?
