й місці. Доходячи до страшного дому, вони навмисне звернули на право, щоб обійти його здалека, а потім швиденько побігли до дому лісом, яким вела стежка на другий бік горбка, до міста.
Другого дня в полудне прийшли хлопці знову на те саме місце, щоби забрати своє приладдя. Томові страх хотілося як найскорше дістатися до „страшного дому“. Гекові не було так спішно. Він несподівано запитав:
— Томе, чи ти знаєш, який сьогодня день?
Том швидко перечислив у голові всі дні тижня, і переляканий глянув на Гека.
— Ой, лихо, а я про це й не думав.
— Тай я ні. Аж тепер собі нагадав, що нині пятниця.
— От лихо. Добре, що ми хоч тепер спостереглися, Геку. Ото булиб попались, якби були починали таку роботу в пятницю.
— Певно, що так! Є багато щасливих днів у році, але на пятницю не припадає ані один!
— Це знає й найменша дитина. А ти, Геку, може думаєш, що перший це відкрив?
— Яж того не казав. Але не тільки о пятницю ходить. Я мав страх поганий сон; снилися мені — щурі!
— Щурі? О, то лихий знак! А гризлися вони?
— Ні.
— Ну, то ще пів біди, Геку. Якщо вони не гризлися, то се значить, що нам грозить якесь лихо. Треба нам добре вважати й берегтися. Ліпше сьогодня не починати. Краще побавмося в Робіна Гуда. Знаєш Робіна Гуда?
— Та ні… А щож то за чоловік?
