вали копати тоді, коли скарб був уже під верхом, а відтак приходили инші і викопували скарби одним ударом лопати. Але й сим разом хлопцям не пощастило. І ось вони закинувши на плечі своє приладдя, пішли певні того, що не злегковажили собі щастя і зробили все те, що треба зробити, коли хто шукає за скарбами.
Як дійшли до страшного дому, то стало їм моторошно. Там панувала якась страшна, мертва тишина, розпалена жаром сонця; а надто самітна, безлюдна закутина так пригнічувала хлопців, що вони довго не зважувалися туди ввійти. Нарешті підійшли до дверей і тремтячи зі страху, зазирнули в хату. Побачили світлицю без підлоги, порослу хабаззям, розвалену піч, вікна без шиб і майже поломані сходи. Зі стелі звисало запорошене павутиння. Обережно й тихо — та боязко озираючися, входили хлопці в хату. Серця їм билися. Хлопці говорили пошепки, пильно надслухували всякий шелест і були готові кожної хвилини втікати.
Було тихо і наші хлопці освоювалися з цим місцем, вже так дуже не боялися і цікаво роздивлялися навкруги, дивуючися, що вони такі відважні. Навіть подивляли себе. Їм хотілося полізти сходами на стрих і подивитися, що там є. Се значило відрізати собі відворот. Але цікавість перемогла. Вони себе один одного підбадьорили, покинули своє приладдя в куті і полізли на під. Там було таке саме знищення як і на долині. В однім куті знайшли темну комірку, де сподівалися найти якусь укриту тайну, але комірка була порожня. Вони вже зовсім нічого не боялися і саме думали вже злізти на долину та взятися до праці, коли нараз Том смикнув товариша за рукав:
— Псс!
— Що таке? — запитав Гек, побілівши зі страху.
— Псс! Тихо! Чуєш?
