приклякнув ув одному кутку і копав яму довгим, широким ножем.
Хлопці забули відразу про всю свою трівогу й небезпеку. Блискучими очима слідкували за кожним їхнім рухом. Яке щастя! І не снилося їм таке багатство. Шістьсот долярів, тож не жарт! Пів тузіна хлопців може стати багачами. Те називається шукати скарбів. О, тепер нема ніякої непевности, де копати. Хлопці раз-у-раз штовхали один одного ліктем; вони себе розуміли, бо в обидвох була одна думка: „А що, друже, ти не рад, що ми сюди прийшли?“
Ніж Джо вдарив о щось тверде.
— Ого! — скрикнув він.
— Що там такого? — спитав товариш.
— Спорохнявіла дошка, — ей ні, се мабуть скринка. Ходи сюди й поможи! Побачимо, що воно. Чекай я вже пробив у ній діру.
Засунув руку в діру і заразже витягнув її назад.
— Чоловіче! Гроші!
Обидва оглядали жменю грошей. Чисте, блискуче золото. Хлопці на поді були так само очаровані й раділи, як і ці два.
Товариш Джо сказав:
— Треба живо викопати. Там у куточку за грубою лежить стара лопата. Я що йно її там бачив.
Він побіг і приніс мотику і лопату, що кинули наші хлопці. Індієць взяв лопату, оглянув уважно, похитав головою, щось забурмотів під носом і взявся копати.
Незабаром викопано скринку і витягнено з ями. Вона була не дуже велика, оббита залізними обручами. Видно, що мусіла бути колись дуже міцна, доки довгі роки не зїли її. Обидва щасливі мовчки дивилися на свій великий скарб.
Нарешті крикнув Джо:
— Хлопче, таж тут тисячі долярів!
