— Хлопче! Ніколи. Таж у нас хати не мають чисел.
— Правду кажеш. Треба ще подумати; а може се число кімнати в гостинниці? Як ти думаєш?
— Оце певніше! Але в нас тільки дві гостинниці; можна швидко довідатися.
— Посидь тут, Геку! Підожди трохи, я зараз вернуся.
Том швиденько побіг. Йому не хотілося показуватися з Геком поміж людей.
Не минуло й пів години і Том вернув назад. Він довідався, що в ліпшій гостинниці під числом другим живе вже віддавна загально знаний молодий адвокат. У гіршій гостинниці число друге оповите якоюсь тайною. Хазяїнів син росказував, що ся комната все зачинена і він не бачив ніколи, щоби хто сюди входив, або відси виходив інакше, як тільки ніччю. Чому воно так, не знає, бо не цікавився. Він усе думав, що там страшить. Минулої ночі бачив там світло.
— Ось що я відкрив, Геку! — Се певно те друге число, якого шукаємо, певно.
— І я так думаю. Щож ти тепер задумуєш робити?
— Чекай, подумаю.
І Том думав довго, а далі сказав:
— Уважай лише. Задні двері сього другого числа виходять на малу, тісну стежку поміж гостинницею і старою цегольнею. Забери всі ключі від дверей, які лиш можеш зібрати, а я візьму від своєї тітки, в ночі підліземо, та спробуємо, чи котрий не надасться. Але добре вважай, чи не побачиш еспанця. Він жеж сам казав, що ще раз прийде в місто, щоби пімститися. Як тільки його побачиш, іди за ним слідком, і якщо він не зайде під „друге число“, то ми помилилися.
— Господи! Я не піду сам за ним.
— Длячого ні? Таж се буде в ночі. Він тебе не по-
