індієць помер, там далеко, аж біля виходу — добрих пять миль від нас.
— Ей, ні Томе, цьому я не вірю. Його душа не відступає від скарбів. Я знаю, як духи роблять, та й ти добре се знаєш.
Том почав думати, що може й справді так, як Гек каже і вже був перелякався. Нараз голосно розсміявся.
— Алеж дурненькі ми обидва, Геку, дурненькі! Та хібаж душа індійця може блукати там, де є хрест?
Це Гека переконало.
— Це правда, Томе, а мені й на гадку не прийшло. Сей хрест — то наше щастя! Тепер лізьмо в низ і шукаймо за скринкою.
Том ішов попереду і випорпував сходи в глиняній стіні. Гек ішов за ним. З малої печери, з якої виростала скеля з хрестом, ішли аж чотири хідники. Хлопці перешукали три, але скарбу не знайшли. В хідникові, що був найближчий до скелі, знайшли в малій закутині леговиско з коців, старі шлейки, кусок сала з шнурком і старанно обгризені кістки двох або трьох курей. Але скарбу не було. Хлопці перешукали все ще раз і ще раз, але на дармо, скарбу не було.
— Він жеж сказав: під хрестом. Ось тут стоїмо коло нього найближче. Не можеж він бути під скелею, бо вона за міцно розсілася на землі.
Знову перешукали все старанно і нарешті посідали зажурені. Гек не знав, що вже й казати і був сердитий.
— Глянь, Геку, сказав Том, трохи помовчавши, — тут у глині є сліди ніг, але тільки з одного боку скелі. Це щось значить. Заложуся, що скарб лежить під цею скелею. Ану, спробую копати!
— Се не зла думка, Томе, — озвався весело Гек. Том зараз витяг свій ніж і ледве викопав ямку на яких чотири цалі глибоку, коли наткнувся на щось деревляне.
