— Томе, та це чудово! Це куди краще ніж бути піратом.
— Авжеж, що краще і до дому ближче, і до цирку, і до всього.
Тимчасом хлопці приладили все, що треба і Том поліз перший в діру, Гек за ним. Вони досунулися аж до другого кінця діри, привязали мотузок і полізли далі. Лиш кілька кроків, і вони станули над джерелом. Том аж задрожав. Він показав Гекові трохи лою, що натопився з останнього недогарка, приліпленого глиною до скелі і оповів, як він та Бекі в розпуці приглядалися, як догоряв і згасав недогарок, а з тим догоряла і згасала остання їх надія.
Хлопці розмовляли пошепки, бо тишина й темрява дуже їх пригнітали. Вони пішли далі і завернули в хідник, аж дійшли до того місця, звідки Том побачив індійця Джо. Тепер при світлі свічок побачили, що се не бездонна пропасть, а стрімка глиняна стіна, глибока на яких двацять або трицять стіп. Том прошепотів:
— А тепер я покажу тобі щось, Геку, — сказав Том підносячи свічку вгору.
— Глянь но поза сей ріг, як далеко зможеш. Бачиш? Он там на тій великій скелі в горі випалено щось свічкою.
— Томе — таж се хрест!
— Ну, а деж тепер число два? Під хрестом, що? Якраз там побачив я індійця Джо, як він підносив руку зі свічкою.
Гек перелякано дивився добру хвилю на таємничий знак, а потім сказав тремтячим голосом:
— Томе, краще ходім відси!
— Що, і покинути скарб?
— Краще й покинути. Душа індійця Джо певно тут десь блукає.
— Ні, Геку, тут ні. Вона блукає на тім місці, де
