що комусь треба попливти на берег та й покликати людей на підмогу. Тільки я вмів плавати, — от я й поплив. Панна Гукер сказала, що коли мені не пощастить знайти запомоги раніше, то щоб я пішов до її дядька, він зараз же все зробить. Я вийшов на берег і от усе блукаю з того часу, силкуючися знайти людей, щоб нам помогли. Але ніхто не згожується „Як же його їхати по такій темряві та по такій бурі? Іди, бери паровий човен“! І як що ви згожуєтеся, то…
— Присягаюся Джексоном, я залюбки, та тільки хто ж заплатить мені за працю?.. Адже твій батько певне…
— Ну, про це нема чого турбуватися. Панна Гукер сказала, що її дядько Горнбак…
— Тисяча чортів! Так ось хто її дядько! Слухай, парубче, йди до того вогника — бачиш? Потім зверни на захід і, пройшовши з четверть милі, опинишся біля шинку; звели, щоб тебе поведено до Джіма Горнбака, — ми вже з ним порахуємося. Тільки гляди, не гайся, не пустуй по дорозі! Йому цікаво буде довідатися про новину. Скажи йому, що я обрятую його небогу, як би там не було. Ну, моторніше, а я піду сюди за ріжок будити свого машиниста.
Я побіг, куди мені було звелено, та ледві чоловік зник за ріжком, я кинувся в свій човен, вибрав з його воду, проплив кільки
