Мені здалося, що минула ціла вічність, поки з'явився Джімів огник, а як його побачив, то здалося, що він дуже далеко, десь за тисячу миль. Тим часом розвиднялося; ми підпливли до якогось острівця, сховали плит, човен потопили, а сами полягали та й поснули мов побиті.
Прокинувшися, ми почали розглядати здобич, що розбійники награбували на розбитому пароході, і знайшли чоботи, ковдру, одежу та багато иншого добра, — купу книжок, далекоглядну дудку та аж три коробки з сігарами. Зроду ще ми не були такими багатирями. Сігари були найкращого сорту. Ввесь час по обіді ми провалялися в лісі, базікаючи та курячи; я підчитував книжки і взагалі час минув за-для нас дуже гарно. Я оповідав Джімові про все: про те, що було на пароходику та на розбитому судні. — „От так цікаві пригоди!“ — зауважив я. Але він одповів, що Бог з їми, з пригодами… Докучили вже йому турботи! Він признався, що як я заліз у каюту, а він поліз назад до плоту і не знайшов його, — він мало не вмер зо страху. Він уже думав, що пропав, загинув! І справді, як не крути — все погано: зостанеться на пароході — втопне, а не зостанеться,то його зараз же
