пішов до лісу дождатися поки розвидниться. Рано вранці негри йшли проз мене в поле; вони показали мені оцю місцину, де собаки не можуть мене знайти, бо навкруги вода. Вони приносили мені їсти що-ночі й оповідали, як ти живеш.
— Через віщо ж ти раніше не звелів моєму Джекові привести мене сюди, Джіме?
— Нащо ж? Я не хотів турбувати тебе даремно, Геку. Ну, тепер усе добре. Я купував потроху горщечки, сковорідки та деяку їжу, а вночі лагодив плит.
— Який плит, Джіме?
— Та наш старий плит.
— Та ж наш старий плит побито на шматочки.
— То ж то й є, що не побито. Його потерто добре, але попсовано не дуже, тільки збіжжя наше мало не все загинуло. Як би ми тоді пірнули не так глибоко і пропливли не так далеко під водою, та як би ще ніч була не така темна, як би на додаток ми не злякалися так нерозумно, тоді б ми зараз же побачили плит. Ну, та може й краще, що так не сталося, бо тепер його полагоджено, він зовсім як новий і в мене надбано безліч усячини замісць того, що загинуло.
— Як же ти здобув плит, Джіме? Піймав, чи що?
— Як же я міг його ловити, коли я сховав-
