шли ще з пів милі. — Посеред болота був маненький сухий острівець, що густо поріс деревом, кущами та виноградом. Негр і говорить мені:
— Йди он-туди, направо, паничу Джордже, вони там. А я вже бачив їх і попереду, то нема чого мені туди ходити.
Він утік і скоро зник за деревами. Я пішов у гущавину і вийшов на невеличку прогайльовину, завбільшки з хату, всю завиту диким виноградом. Там лежав якийсь чоловік і спав, — і хто ж це був, як ви думаєте? Присягаюся честю — мій старий Джім!
Я збудив його, думаючи, що за-для його буде великою несподіванкою побачити мене — ні трішечки! Він мало не плакав з радощів, але зовсім не здивувався. Він росказав, що в ту страшну ніч, як на нас наскочив парохід, він плив позад мене й чув, як я гукав, кликав його, але відповідати не смів, — йому не хотілося, щоб хто-небудь піймав його та й зробив знову невільником.
— Я трохи вдарився, — говорив він далі, — через це й не міг пливти швидко і зостався добре позад тебе. Як ти вийшов на берег, я мав надію, що там дожену тебе, не кричучи та не гукаючи, але побачивши цей будинок, спинився… Я був занадто далеко, не міг чути, що вони тобі говорили, боявся собак. Але ось уже затихло, ти увійшов у хату; тоді я
