що̀ б це могло значити. Тихо, як у труні, нікого ніде не видко… На дворі — так саме. Біля дров'яного складу зустрів я мого Джека.
— Що сталося, Джеку?
— Хиба ти не знаєш, паничу Джордже?
— Нічогісінько не знаю…
— Панна Софія втекла, їй-бо! Чи вночі, чи вдень — ніхто не знає. Втекла з молодим Гарнеєм Шефердсоном, щоб піти за його заміж, принаймні так думають. Рідня довідалася всього за пів-години перед цим і, скажу вам, пішла така колотнеча, що біда! Похапали рушниці та на коней. Сам старий з молодими паничами побігли кіньми до річки, женучися за Шефердсоном, щоб піймати його і вбити перше, ніж він з панною Софією опиниться по той бік річки. Еге, скажу вам, буде добра баталія!
— І Бек теж пішов, не збудивши мене…
— Ще б пак! Та й нащо заплутувати ще й тебе в цю подію? Панич Бек набив свою рушницю, сказав, що не він буде, як що не вкладе когось із Шефердсонів, або сам живий не буде. А там їх безліч, цих Шефердсонів. Б'юся об заклад, що він неодмінно хоч на одного, а наскочить.
Я кинувся бігти чим дуж дорогою до річки; потроху мені ставало чути стріляння. Побачивши склад дерева та дров на пристані, я прокрався поміж деревами та кущами, знай-
