— Ну, — сказав герцог, — завтра ми можемо спокійно пливти і вдень як що нам схочеться. Ледві побачимо кого, зараз же можемо з'язати Джімові руки й ноги, положити його в шатро і показати оповістку. Скажемо, що ми занадто вбогі, щоб пливти пароходом і от ми позичили маненький плит у своїх друзів і пливемо по надгороду. Ланцюги та кайдани на руки були б ефектніші на Джімові, але це не пасує до оповідання про наше вбозтво. Залізо занадто дороге, треба задовольнятися з вірьовок.
Нам усім дуже сподобалась герцогова дотепність; тепер можна буде пливти вдень без клопоту. Ми обрахували, що треба втекти за кілька миль цієї ночі на той випадок, як що в маненькому городі кинуться шукати герцога, довідавшися про його подвиги в друкарні. Ми всі лягли і причаїлися, не вилазячи до десятьох годин вечора; потім тихо проскочили проз город і не світили лихтаря аж доти, поки город зник з очей.
Кличучи мене години в чотирі ранку на вахту, Джім сказав мені:
— А як ти думаєш, Геку, чи зустрінемо ми за свою мандрівку ще якогось короля?
— Ні, — кажу я, — не думаю.
— Ну, то ще нічого. Одного короля з нас цілком досить. Адже наш п'яний, як земля, та й герцог не кращий!
