та й почали ними шермицерію, готуючися до сцени бою з „Річарда III-го“. Герцог сказав, що він бере собі роль Ричарда. Любо було дивитися, як вони махали мечами та кидалися по плиту. Коли це відразу король спіткнувся і впав у воду. Після цього вони стали відпочити та й почали базікати проміж себе про всякі пригоди, які їм траплялися колись на річці. По обіді герцог і каже.
— Слухай, Капете, адже нам треба дати блискучий спектакль, доведеться ще дещо додати, так — дурницю якусь. Я, наприклад, удам шотланського дударя, а ти, стривай… Дай подумати… Ти можеш продекламувати Гамлетів монолог.
— Гамлетів?… А то що таке?
— Хиба ти не знаєш? Монолог… Найвідоміша Шекспірова річ. Ну й штука! от чудова!… Увесь театр тремтить од оплесків. У мене його немає в книзі, цього монологу, але це дарма, я можу згадати його. Дай подумати, я спробую.
Він почав ходити туди й сюди по плиту, замислившися та страшенно суплячи брови з напруження. То він, стогнучи, здавлював рукою лоб, то охкав, то пускав сльози, — цікаво було на його дивитися! Нарешті потроху він усе згадав і звелів нам уважніше слухати. Він став по лицарському, виставивши одну ногу наперед, простягши руки, голову одкинув на-
