Вона луснула качалкою спершу одного, потім другого пса. Вони відскочили, виючи, а за ними одбігли инші; а через хвилину, дивлюся, мало не вся зґрая вернулася назад, виляючи хвостами та лащучись до мене. Собака не злісна тварина.
За негритянкою висипали з кухні — маненька чорна дівчинка,та два чорних хлопчаки в самих сорочечках. Вони вчепилися матері в спідницю й визирали звідти переляканими оченятами. Але ось з будинку бігцем вибігла біла жінка, років сорока п'ятьох або п'ятдесятьох, з веретеном у руках, а за нею білі дитинчатка. Вона приязно всміхалася й кричала:
— Це ти? Нарешті!
Не подумавши навіть, я відповів:
— Еге, це я, ма-м.
Вона кинулася мені на шию, цілувала, обнімала, потім почала стискати за обидві руки. Сльози так і капали їй з очей. Здавалося, що й краю не буде пестощам та обіймам.
— Ти одначе ні трошки не скидаєшся на свою матір, — промовила вона. — Ах, Господи, яка ж я рада, що тебе бачу, голубчику мій! Діти, це ваш брат у перших, Том — привітайтеся з ним! — звернулася вона до дитинчат, що виглядали в неї з-за спідниці. Але дитинчата похилили голови, засунули пальці в рот і сховалися ще глибше в її сукні.
