зелене, що аж дивитись моторошно, — неначе земляна жаба, або риб'яче пузо. Замість одежі — саме рам'я. Він сидів, положивши зігнуту ногу на коліно. Один чобіт був драний і з дірки стирчали два пальці. Старий касторовий зім'ятий бриль з продавленим денцем валявся долі біля його.
Я стояв і дивився на його; він теж не зводив з мене очей, хитаючися злегка на стільці. Я поставив на стіл свічку. Коли дивлюся — вікно відчинене, — мабуть він заліз сюди по піддашшу. Він оглядав мене всього. Нарешті промовив:
— Дивись, яка цяця! Гляньте на його, як причепурився! Мабуть думаєш, що ти не знати яке цабе!
— Ну, то й що з того? — відповів я.
— Ти мені гляди, не дуже кирпу гни! Бачу вже, що ти занадто запишався, поки мене не було. Стривай, я з тебе виб'ю ту пиху. Кажуть, що ти тепер ученим став, читати, писати навчився. Думаєш, звісно, що розумніший став за батька, бо батько неписьменний! Я ці дурощі вижену з тебе! Хто дозволив тобі такими дурницями набивати собі голову, га? Хто?
— Це все удова, вона мене навчила…
— Удова? А хто її просив совати носа до чужого проса?
— Ніхто не просив.
