— То-то ж бо й є! Я їй покажу, як лазити, куди не слід. Гляди, хлопче, щоб чи мені облишив цю школу, чуєш? Я покажу їм, як виховувати хлопця так, щоб він став розумнішим за рідного батька! Гляди, попадешся ти мені в руки, як що знов будеш тягатися до тієї школи, чув? Мати твоя ні читати, ні писати не вміла аж до смерти. З нашого роду всі в труну неписьменними лягали. От і я неписьменний, а ти пишаєшся та величаєшся! Я цього не стерплю ні за що, чуєш?.. А ну, стривай, почитай лиш, я хочу послухати, як ти читаєш.
Я витяг книжку та й почав читати про генерала Вашінгтона та про війну. Не встиг я прочитати кількох слів коли це він вихопив у мене книжку та й шпурнув її в куток.
— Ось тобі книжка! Спробуй мені ще раз читати! Гляди, хлопче, облиш величатись! Я цього не терплю. А то просто піймаю тебе в твоїй школі та й одлатаю! Гарний синок!
Відразу він помітив малюнок, що на йому синьою та жовтою хварбою намальовано було череду та маненького пастуха.
— Це ще що?
— Це мені дано надгороду за те, що я добре вивчив лекцію.
Він подер малюнок на шматочки.
— Стривай, я тобі дам чогось кращого — нагая! Ач, який чепурун! Дивіться, — і ліжко, і
