Я мав надію, що вона мене пустить, як звичайно робила, але тепер такі дивні речі робилися в хаті, що вона боялася кожної дурниці, що здавалася їй непевною, через те й сказала дуже зважливо:
— Іди в вітальню й сиди там, аж поки я прийду. Ти хотів щось недобре зробити, я вже довідаюся, що саме. Гляди ти мені!
Сказавши це, вона пішла, а я відчинив двері й опинився в вітальні. Господи, ото юрба! П'ятнадцятеро фермерів і в кожного рушниця!… Я мало не зомлів і вхопився за стілець, щоб не впасти. Вони сиділи по-під стінами, стиха розмовляючи проміж себе. Всі мали вигляд стурбований та неспокійний, хоч і силкувалися цього не виявляти. Але я помітив, що вони хвилюються: то надівають брилі, то скидають, чухають потилицю, без перестанку схоплюються, сіпають за ґудзики на куцинках. Я сам почував себе недобре, але берігся скидати бриля й нетерпляче дожидав тьотю Саллі. Ну, виб'є та й уже, так хоч пустить, і я побіжу перестерегти Тома, що ми вже занадто переборщили і потрапили в страшенне гніздо шершенів. Через те треба облишити всі витії та й тікати яко мога швидче з Джімом, поки тим добродіям не увірвався терпець та вони не пішли на нас із рушницями.
Нарешті тьотя прийшла й засипала мене питаннями. Але я не міг відповідати на їх так,
