— Ми можемо й без масла обійтися, — зауважив я.
— А з їм обійдемося ще краще, — йди по його назад нишком у погріб. Потім злізь по громозводові та й приходь до мене. Я поки піду, наб'ю соломою Джімову одежу, так ніби де його передягнена мати, і все приготую і ледві тільки ти з'явишся — я закричу: „бе!“.
Він виліз у вікно, а я пішов у погріб. Грудка масла, завбільшки з кулак, лежала там, де я її зоставив. Я взяв іще окраєць хліба, погасив свічку й пішов, крадучись, нагору. Виліз я нагору щасливо, коли це відразу з'являється тьотя Саллі зо свічкою! Я швиденько сунув харч у шапку, а шапку натяг на голову. Тітка зараз же побачила мене.
— Ти був там у льоху?
— Еге, ма-м.
— Що ж ти там робив?
— Нічого…
— Як нічого?
— Так нічого.
— І як це тобі спало на думку залізти туди серед ночі?
— Не знаю, ма-м!
— Ага, ти не знаєш! Не смій мені так відповідати! Томе, я повинна знати, що ти там робив?
— Нічогісінько, тьотю Саллі, їй-бо ж, нічогісенько…
