гаю. З мене досить знати, що я зробив так, як треба.
Після снідання ми почували себе чудово, взяли мій човен та й попливли річкою ловити рибу, набравши харчу. Весело нам було, — до речі, ми навідалися до плита, щоб побачити, що він робить: з їм усе було гаразд. Вернувшися пізно ввечері просто до вечері, ми побачили, що всі страшенно налякані та стурбовані, — просто не знають що̀ робити. Нас послали спати після вечері й не хотіли нам говорити, що за лихо сталося, ні одним словом не згадали про листа, — але цього все одно не треба було: ми й без того про все догадувалися. Дійшовши до половини східців і помітивши, що тьотя повернулася до нас спиною, ми кинулися в погріб до шахви, понабивали кишені смашним сніданням, понесли його до себе в хату й полягали. В половині дванадцятої години ми знову повставали. Том одягся в сукню, що вкрав у тьоті Саллі, і ми збіралися вже йти вниз з усім харчем.
— А де ж масло? — спитався відразу Том.
— Я положив грудку на скибку чорного хліба.
— Ну, то воно там і зосталося, тут його немає.
