Як що ви не прочитали книжки: „Пригоди Тома Сойєра“, то ви мене не знаєте, але це дарма. Ту книжечку написав добродій Марк Твен. Все, що він у їй говорить — чиста правда, се б то здебільшого правда. Звісно, дещо він і вигадує, але це теж дарма. Я зроду не бачив такої людини, щоб ні разу не збрехала, — от хиба тільки тьотя Поллі, Дугласова удова та ще може Мері. От про цю саме тьотю Поллі (Томову тітку), про добродійку Дуглас та про Мері й росказано всю правду в тій книзі, в тій правдивій історії, хиба дещо може, як я вже казав, трохи прибільшено.
Ну, моє оповідання починається ось із чого: ми з Томом знайшли скарб, що розбійники закопали въ печері, і обидва ні з того, ні з сього забагатіли. Припало нам — то ж не жарт! — по шість тисяч долларів на брата та все самим золотом! Страх, яка купа грошей! Ну, добре; суддя Тачер відібрав наші капитали та й положив їх на процент, то нам при-
