вечора, підхожу я до дверей, — вони не були причинені, — і чую, як стара пані оповідає сестрі, що вона хоче продати мене в Орлеан, — по правді сказати, їй би цього не хотілося, але за мене обіцяють вісімсот долларів, — таку силу грошей, що неможливо видержати. Удова і так, і сяк силкувалася вмовити її, щоб вона цього не робила, — а я так навіть і не дожидався, що буде далі: зібрався та й дременув.
— От побіг я найсамперед на берег, думаючи взяти човен і попливти куди-небудь далі од міста; але навкруги народ ще не полягав спати, я й сховався поки в старому хліві. Там я просидів усю ніч. Увесь час хто-небудь тинявся навколо хліва. Нарешті годин у шість ранку навкруги почали плавати човни, а годин у вісім тільки й розмови було про те, як твій батько прийшов до міста й росказав, що ніби то тебе зарізано. У всіх човнах повно було панів та паній, — усі їхали подивитися на місце, де сталося злочинство. Иноді цікаві спинялися на березі й відпочивали трошки перед тим, як перепливати через річку; з розмов я довідався все про страшну подію. Дуже я тоді зажурився, Геку, мені жалко лубо тебе: але тепер уже все минуло!..
— Я пролежав під стружками увесь день. Я був голодний, але не боявся, знаючи, що стара панна та вдова підуть на побожну роз-
