Я оповів йому, як було діло, і він здивувався, який я дотепний. Навряд, щоб і сам Том зміг вигадати таку штуку!
— А ти як тут опинився, Джіме? — спитав і я нарешті. Він збентежився і спочатку не знав, що відповісти.
— Та що там, — краще не говорити… — промовив він нарешті
— Через що, Джіме?
— Єсть через що. Ну, а проте… адже ти не викажеш на мене, адже так, Геку?
— От щоб я вмер на цьому місці, коли викажу, Джіме!
— Добре, я тобі вірю, Геку… Ну, я… я втік…
— Джіме!
— Пам'ятай, що ти обіцяв не росказувати!..
— Обіцяв і додержу свого слова. Як чесний індієць додержу. Люде може й назвуть мене підлим аболіціоністом і будуть гордувати мною за те, що я мовчу, але що ж із того! Я нікому не скажу й не відступлюся від свого слова. Тепер росказуй.
— От бачиш, як це було. Стара пані, себто панна Ватсон, поводилася зо мною дуже суворо, одначе запевняла, що ніколи не продасть мене в Орлеан. А тим часом я почав помічати, що останніми часами до нас частенько приїздить один купець, що торгує неграми, — я й перелякався. Ну, от одного пізнього
