— Правда, він скидався на п'яного, та тепер уже все одно, нема чого говорити. Піду далі, то до світу дійду до Гошена.
— Постривай хвилинку. Я тобі дам трохи попоїсти. Здасться в дорозі.
Вона приготувала мені їжу та й каже:
— А ну, скажи мені, хлопче, — як що корова лежить на землі, то як вона вставатиме — спершу задом, чи передом?
— Задом, ма-м.
— Ну, а кінь?
— Передніми ногами.
— З якого боку на дереві більше моху росте?
— З північного.
— А як що п'ятнадцять корів пасуться на шпилику, то скільки їсть траву, повернувшися головами в один бік?
— Усі п'ятнадцять, ма-м.
— Добре. Видко, що ти жив на селі. А я думала вже, чи не хочеш ти знову мене одурити. Як же тебе справді звуть?
— Джордж Пітере.
— Добре ж пам'ятай своє ім'я, Джордже. Не забувай його й не кажи, як тебе піймають, що тебе звуть Олександром, а потім Джорджем-Олександром. Та гляди, не попадайся ти на очі жінкам у такому вбранні. Ти погано вдаєш дівчинку; ну, та чоловіків ти може й можеш іще одурити. Та ще ось що: як утя-
