ред річки, я почув, що дзвонить годинник, спинився і нашорошив вуха: на воді згук був не голосний, але виразний; продзвонило одинадцять. Допливши до острова, я не спинився навіть, щоб одпочити, хоча добре задихався, а кинувся просто до лісу, туди, де був мій колишній табір, і запалив ясне багаття на високому сухому місці.
Потім я знову стрибнув у човен і поплив до нашого місця на півтори милі нижче, поспішаючися скільки ставало сили. Я пристав, кинувся лісом до шпиля і просто в печерю. Джім міцно спав. Я збудив його.
— Уставай швидче, Джіме! Не можно гаятися ні хвилини! За нами женуться!
Джім не роспитувався, навіть не промовив ні слова; але з того як він страшенно поспішався, видко було, як він злякавсь. Тим часом ми перетягли все наше збіжжя на плит і зібралися вивести його з затоки, що ховалася в вербах. Найсамперед ми погасили вогонь біля печері і вже потім не світили навіть свічки.
Я відплив трохи в човні від берега й озирнувся навкруги — не видко нічого, та коли б і був який човен на річці — я не міг би його побачити: панувала темрява, тільки зорі ледві блимали на небі. Ми випливли на плиту та й попливли в затінку проз острів, серед мертвої тиші, не говорячи й слова.
