Міркував — міркував і як раз доміркував ся до того, що тих три крейцарі від Процихи саме не стане. Така єго лють зібрала, що бувби всю жидову перемолотив.
Оттодї знов підступив до него жидок. Проць затис зуби тай справив до жидка кулак наче довбню:
“Набік, гнидо! бо як тя ковтну тай і не кивкнеш!”
Старий жид, як би нїчо, сїпнув Проця за сардак:
“Ну, ґаздо! що стоїте дурно? Мінї треба вторгувати, а вам купити.”
Зайшли до склепу. Проць став просити жида:
“Бійте ся Бога, Мошку, чи як вам, майте милосердиє. Ви би таки чоловіка облупили. Ви собі розкладїть заробок на всїх мужиків, а не то з одного тай маєство робити!”
Жид став клясти ся; єму се йшло так гладонько й борзенько, як молитви:
“Заробок? Який заробок? Аби я так до завтра дочикав, аби я такий легкий рік мав, аби я так на очи видїв, аби я так з дїтий потїхи діждав ся, як я маю на цвиках хоть крейцар зарібку”.
“Дай Боже, дай вам Господоньку сьвятий, щире вам сего жичу”, сказав Проць тай крутив головою.
“Гадаєте, що не дай Боже? Таки, дай Боже! — Ну кажіть що даєте?”
“Даш зо пять за крейцар?”
Жид плюнув: “Ігі! на твою голову!”
— Гікни матери своїй на гріб! А по штири даш?
Жид скулив ся, як кіт до миши: “Брав бись по штири?”
“Нї! в голову бих ти позабивав. Та гавкай уже раз, по чому?!”
Жид озлобив ся: “Гавкай сам із псами!”
“Їж, дави ся своїми цвиками!” — по сїм слові Проць вийшов, а жид ще крикнув єму на вздогін: “Дам три за два крейцарі!”
Проць обернув ся на порозї: “Ая! Ще ти й прядива додам, абись собі мотуз усукав, та повісиш ся на цвику!”
Вийшовши на вулицю й здавало ся єму, нїби він десь у
