— Що-о-о? Та то все одно: я также продаю!
— Я тебе питаю ся, паршєку, де ґазда від склепу. Чуєш, чи нї?
— Зараз увійде.
За хвилю ввійшов старий жид, сивий як молоко.
— Ви ґазда від склепу?
— Я. Ну або що?
— Продасте менї цвики?
— Чому нї? А яких вам треба?
— Бритналїв. По кілько за крейцар?
— На вагу продає ся.
— Я на вагу не хочу, продайте на штуки.
— Ну! по крейцарю возьму в вас.
Проць як стояв, так обернув ся й пішов. Вибіг старий жид, вибіг малий жидок.
— Вернїть ся, ґаздо, чуєте!
Проць удавав, що не чує. Жидок підбіг за ним і вхопив за рукав, а Проць обернув ся й ждухнув жидка кулаком у груди.
— Уступи ся, кажу, паршєку!
Жидок відскочив наче кіт від собаки.
Тимчасом надійшов старий жид:
— Ну, вернїть ся, що дасьте?
— Я не купую — сказав Проць і чинив ся, що хоче відійти.
— Чому не купуєте? Вам треба цвиків. А, бігме, нїгде не дістанете дешевше, як у мене. Аби я такий щасливий рік мав.
Проць став лагіднїший.
— Як у вас купувати, коли правите, як за рідну маму?
— Ходїть до склепу; якось погодимо ся.
Цїлий час держав ся жид Процевого сардака.
Проць іще не квапив ся йти. Став тай розмірковував у своїй голові, з кілько цьвяками найменше може обійти ся й кілько найбільше може за них дати, аби не рушити тих крейцарів, що в Процихи. Жаль єму було малих пустїїв, що вибіжать проти него й крізь ніс жвиндїти муть: “Дє'! що сте купили в містї?”
