голову в долину, неначе шукав що по дорозї. I не стямив ся коли вчинив ся перед склепом, де перший раз торгував цвяхи. Жид обізвав ся до него:
“А що? Правда, що нїде нема дешевше? Слухайте Йване, чи як вам. Най страчу: дам вам по два за крейцар, тай то, бігме, нїкому лиш вам! Хочу мати добрий початок.“
“Хіба на сконанє початок”, — бовтнув Проць.
“Я собі рахую початок на завтра.”
Проць задумав ся: “Дайте по три”, спромога процїдив крізь зуби.
Жид усьміхнув ся: “Ну, ну! Коби я сам міг де купити по три!”
В одну мить постановив Проць відоймити гроші від жінки: Як мога борше побіг до неї:
— Давай гроші!
— Які гроші? Хрести ся та лїзь у болото!
Проць затис кулаки: “Чуєш, не вповідай менї мудрішки, бом такий добрий, щобим тя зїв!”
Проциха дивувала ся: “Тобі що, чоловіче, ти впив ся? А яж дїтем що скажу?”
Проць сичав здавненим голосом, як гадина: “А тиж яка мама дїтем? Ти не знаєш, як їх забавити?”
“Спамятай ся, Процю, тебе обмарило?!”
“Я тебе як зараз спамятаю, то ти очи повилазать! Ти ґаздиня?! Вона тото не питає, де паця вигодує ся, але до мене: спамятай ся. Мой! Ти така ґаздиня? га?” — справив до неї кулак.
Але Проциха й не рушила ся, а ще й нахилила до него голову: “На! бий, бий мя! чо' стоїш?” — тай захлипала.
Проць, не довго розгадуючи, запхав їй руку в пазуху, витяг платинку з трьома крейцарами й пійшов до жида торгу добивати.
Проциха плакала: жаль їй було за дїтьми, але жаль їй було й на дїти, що через них та не має житя з чоловіком.
