Єго називали Банатом, властиве-ж імя єго було Гриць. Банатом прозивали єго тому, бо він служив при війску на Угорщинї в Банатї і нераз розповідав про той свій побут у Банатї.
Був жонатий у друге з Калиною, тепер Грициха, що мала в одній нозї “роматиз” і без палиць не могла ходити.
Мав навичку що недїлї впити ся.
Як упив ся, то забував зовсїм, що жонатий: все мав себе за вдівця тай згадував першу небіжку. Се тому — так говорили сусїди — що з першою добре жив, а з другою оженив ся тілько для того, що господареви нїяк без жінки.
Що недїлї торкотїв Гриць. Виходив перед хату на запущене подвірє, поросле буряном, ставав собі коло калабанї, що з неї кури воду пю, тай торкотїв.
— Де пліт від вулицї? — питав ся сам себе. — У кождого є пліт, а в мене нема? А я-ж гірший ґазда від вас? Мо-ой, богачі!… Нема плота, лиш поплотина! А давно був пліт. Ще за небіжки жінки… Вона менї їсти варила, як я єго городив. Моя ґаздиня! Бувало — горожу пліт, або перед хатою щось роблю, може нї?! (говорив се слово з притиском, наче би з ким перечив ся), а вона, бувало, небіжка, стане на порозї та: Грицю — каже — ходи полуднувати. Я лишаю роботу, може нї?!, ухожу до хати. Ану! стоїть стіл, застелений білою скатертю, може нї?! Сьвяточна скатерть! Ану! стоїть склянка
