була бесїда, а я побожу на своє здоровє, що не правда. Най він побожить на свої дїти, а я побожу на свою маржину. Маю всего одно паця й коровку, а уже би-м зараз на маржину побожив.
— Тай видите, пане війте, і ви, пане писар, і ви, панове радні, ви в нашім селї урядники, а уже щоби-м ся з сего місця не поступив, щоби ми руки покорчило, щоби ми очи білками стали на верха, як я з Борухом за ґрунт хоть пусте слово заговорив. Що правда, то не гріх. Може нї?
— А сегодня рано приходить Борух тай нї в дві нї в три каже, що менї ґрунт злїцітує, говорить, що я підписав ся єму на ґрунт: “Ти — каже — підписав ся менї на ґрунт”. Жінка колотила на припічку кулешу, та як у Боруха се слово почула, то колотач їй в руках застиг. Ти менї, мой, жінку перепудив! Жінка до мене: ти сякий, ти такий, ти затеряв ґрунт, ти лайдаку, ти піяку, ну — паплюжить. Публїка на все село. Жінка в плач, дїти в плач, а я став нї живий, нї вмерлий.
— Се ошука, Борух, ти на ошуку взяв ся, бо я аби то, що за нігтем, то нї!
Короп прийшов до слова:
— Чекай-чекай, Грицю, ти горовиш нї се, нї те. От послухайте, пане війте, що було межи нами…
— Нї, — достоював Гриць, — за ґрунт я єму нїчого не казав.
— Що тобі таке? Я за ґрунт тобі нїчого не кажу.
— От крутиш, а видиш, що крутиш, не крути, Борух!
Короп став нетерпеливий:
— Що хочеш від мене? Я до тебе нїчого не говорю, я собі до війта. Слухайте, пане війте. Він позичив у мене на Знесїнє перед десятьма роками сто левів на процента, бо казав, що має довг сплатити до банку. Я єму чекав-чекав за той довг, а він як не віддавав, так не віддавав. Я єго запізвав до суду, а на термінї він підписав менї злагоду, що має менї вернути до трьох років ратами двістї левів. Він рати не поповнив, а я заінтабулював ся на ґрунт. Він не платить далї, а я хочу пустити ґрунт на лїцітацию. А щоби люде не казали, що
