Сторінка:Мартович Лесь. Не-читальник. Оповідання (Едмонтон).djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 32 —

— То не силувана річ. Я собі пошукаю: роблю цесию на банок та най вас лїцітує.

Грициха впустила веретено тай ухопила ся обома руками за одвірок:

— Як то може бути? Пане начальнику! Таже ви війт у громадї, а ви мовчите?! Куда-ж се? Гей люде добрі! Та я через лайдака аби-м з дїтьми з хати забирала ся? Таже, адїть, ми калїки!

— Вічні калїки! — додав Гриць.

— Він що недїлї піячить, а я з дїтьми караю ся та на старість піду попід чужі плоти?! Наробив довгів, а мене з дїтьми в старцї пускає. Таже вас громада війтом настановила, абисьте робили право межи людьми. А ви за бідними людьми, за калїками не хочете обстати?

— А якже-ж я обстану, — відповів війт, — заплатю за вашого чоловіка, чи як?

— Та хто вам каже платити? А як? Аби не було припору лайдакови, що пускає дїти в жебри? На що ти дїти наплодив?!

Війт озлобив ся:

— Мовчи, бабо, не теремкоти менї тут! Тут ґмінска канцелярия, не коршма! Тут урядкує ся!

Грициха на такі тверді слова, а ще урядовою бесїдою, притихла, але журу свою виливала далї перед Семенихою на пів шепотом:

— А дивіть ся, сусїдо, наплодив ворог дїти та хиба йди до дому та ший торбу на него і на себе. Таже дїти не просили ся на світ.

Тай Семениха так гадала:

— Ой правда, кумо, правда: дитина не просить ся на світ та не просить ся.

— Знаєте, кумко Семенишко, — говорила Грициха, — прийшов сегодня рано Короп… Я сидїла на припічку тай колотила кулешу, бо я немічна калїка, я стояти не годна, аби при якій роботї. Николка десь вибіг на вулицю, а дївчище (так називала Василину) засувала горшки в піч, Єрина силяла ґердан, а Гриць робив щось у хатї, чи зубок до грабель тесав, чи…