все, кажуть, божа воля!” Але де! мінї то й не в гадцї: я все свої: “Жіночко моя, кажу, душенько моя добра!” приповідаю. Якось мене уговкали. Але в вечір узяв я, вважаєте, склянку горівки тай пів хлїба тай поставив на вікно, бо, знаєте, люде кажуть, що душа на дорогу напє ся, та ще, міркуйте, й закусить у ночи. Устаю я, вважаєте, рано, до вікна, а то якуратне так і є: душенька мої небіжки отак — о, з на пів пальця, надпила горівки, але хлїба, вважаєте, чось і нерушила.
Тай так то зараз прийде мінї на гадку моя небіжка тай не плачу нї — господи аж ми ся серце крає, так то якось мене жаль збирає як він зачне з отих казет ружно всїлякої всячини, знаєте, вичитувати: ба за якусь панну, що то, міркуйте, й на долони їй волосє росте, (таку якусь масть вигадала) тай таки показує свій портрет, — ба за якихось послів, що нїби тоти посли та їх, каже, всї люде враз оббирають та, кае, посилають їх ци до Відня, ци до Заболотова, ци вже, кае, куди там треба, ци до тютюну, ци до податків, ци до романентів, ци до казет — а зрештов хто би їх там збаг якуратне! Але то, вважаєте, і Семен Грицїв тай і Семенїв Гриць та вони й свої гласи дали на того посла, бо то лиш, уважаєте, обберуть собі посла тай дадуть на него гласи тай ступай, куди пани скажуть.
От правда: — нагадавєм за тих панів. Тогід приїхав, уважаєте, якийсь пан до Йвана Гусака: у вокулярах та в таких, знаєте, делїкатних черевичках хоть убирай на руки та чеши ся в них: такі вам блищачі, та ще й у вишиваній сорочцї. А я, знаєте, йду до Гаврила Крайного — от забувєм уже чо', ци вісь ми ся вломила, ци небіжка моя, царство її небесне! заслабла? (от, міркуйте не тямлю, а то шом хлопцем їв, то й то памятаю, а за то якось забувєм). Але йду я, вважаєте, до Гаврила Крайного, тай виджу на дворі в Печоного того панка. Отак, уважаєте, я йду, якби непричком Абрамко… а встаньтеж! отак знаєте, о: я так іду, а Печений так стоїть, якби от ви, а той панок, що в окулярах, та в вишиваній сорочцї та в черевиках, якби от Абрамко стоїть. Але надходить Семен Петра Прокопового Галушки, шо тримає Настю Василя Безкишкого: “Славайсу!” “Навікислава, господу!” “А ци видиш ти, кау, онтого
