поди сохрани мене!
“Але один келїшок не завадив би” — блиснуло Янови — “Зараз би вснув. Ая, ая. А то я отак іздохну. Як би випив один, зараз би на сон узяло. Але лиш один. Бігме, лиш один. Більше, анї, анї… ану, абим гиб!
Янова с кочергою привидїла ся єму.
“Господи, заступи: пияцка жилка гризе”.
Укляк перед образом, стулив долонї тай став молити ся. Витріщив очи на образ і анї не мигнув на бік. Образ став темнїщий, святець моргнув. Нї, се привидїло ся єму. Вдивив ся ще лїпше в образ. У святця у правій руцї книжка, а з лївої руки піднїс три пальцї до благословеня. Нї — се не книжка, се виразнїсїнько гранчаста, сина фляшка з горівкою. А в лївій руцї — блищить ся келїшок. Святець підсміхає ся. Ян зірвав ся, наче би єго хто з заду в брехунцї за чуприну сїпнув. Образ як і перше.
“Господи, не дай пияцкій жилцї мене поконати. Але келїшок здав би ся, лиш один: на сон. Атже я не присягав. Одним келїшком не впю ся. Не їм, не спю, се менї буде на лїк. Ануж я гостець супротивив?! Пив, пив тай доразу перестав, як утяв. Нїчо, лиш супротивив гостець. Кільки років пив, а за одну хвилю перестав. Тоби помалу, чим раз менше, менше”. Став трясти ся, як у пропасници. Руки трясуть ся, ноги дилькають, а по тїлї мороз пересуває ся. У грудях не то пече, не то скобоче.
Знов відозвав ся елєктричний дзвонок. Ян вийшов, потикаючись.
Відчинив браму, а з брами гульк! пяний гість. Очи єму на верха виступили, а алькоголь спер дух. Отже гість замітив, що Ян дрожить.
“Красно” — просипів гість — “ти, братчику, дома так упив ся, як я в корчмі”.
“Ий-де” — зітхнув Ян — “я вже три дни нїчо в ротї не мав”.
“То йди напий ся”, — сказав гість, не знаючи сам, що говорить.
