під вітром. Але і в Іванка тече кров з грудей… Що сталося Іванкові? Він похилився, ліг на свого кулемета, большевики кричать, большевики біжать ближче й ближче… Михайлик схоплюється, він нетерпеливим рухом відсуває Іванка і кладе руку на замок кулемета. Він сам кулеметник… Бити їх, бити!
Спорожніло поле бою.
По шаленій партизанській гульні скрізь валяються тіла поляглих, залишена зброя — земля ранена, стоптана… не знаєш, де болото, а де кров. Побойовище наше!..
Під вечір відділ-переможець вступає в село. Стрункі трійки з піснею вливаються в сільську вулицю. Що їм бій, що їм негода? Вулиця вмить оживає. Скриплять двері, тріщать тини, перед ворота виходять люди.
— Військо, наше військо йде!
— Ходіть, ходіть, наші хлопці!
Десь на плиті нетерпеливо кипить борщ і, врешті, не діждавшись господині, з грізним сичанням розливається.
Десь верещить покинена в колисці дитина і, не діждавшись матері, пхає в уста власну ніжку.
Великоока Краса, дбайливо поєна господарем, дивиться здивовано, як покотилося по мураві залишене відро.
Коні спинились у кераті, і гуси втекли на став, а ворота тріщать, а пісня ллється — “Повстанці, повстанці йдуть!”
Статечні ґазди покивують головами і виструнчуються, згадуючи давні часи, “стару войну”, важать у
