Сторінка:Марія Дмитренко. Михайлик. (1949).djvu/42

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


XIV.

У тітки Доці щось злегка шкрябнуло в вікно. Світало, і тітка вже не спала, вона стояла посеред хати і півголосом молилась, часто хрестячись і злегка вклоняючись.

“Може москалі йдуть із засідки?” — мигнуло їй у голові.

 — Хто там? — запитала, не підходячи до вікна.

 — Свої... Пустіть, пустіть, дядино...