Дня 29 грудня 1948 р. в Карпатах, в селі Либохора, Славського району, оточена під час відступу емведистами, стріляючи в емведівського офіцера, загинула письменниця-революціонерка М. Дмитренко (літ. псевдо), авторка багатьох оповідань і нарисів з підпільно-визвольної боротьби, член ОУН від 1931 р., провідник гімназійних жіночих звен ОУН до 1937 р., провідник ОУН у місті Львові в 1944 р., член редакцій підпільних журналів “Ідея і чин” і “Самостійність” і видань Осередка пропаґанди ОУН і Бюра Інформацій УГВР, політичний в'язень польської тюрми, нагороджена Бронзовим Хрестом Заслуги.
До незмірного числа відомих і невідомих жертв у трагічні для України роки другої світової війни і роки стихійної боротьби українського народу за свободу — до ореолу слави вплелося і це ім'я молодої жінки-героїні.
Народжена в 1918 р., учениця одної із львівських українських гімназій, студентка львівського університету, зацікавлена передусім філософічними науками, літературою, малярством, залюблена в музиці і в усій своїй істоті наскрізь ніжна — вже з юних літ ступає шляхом посвяти і боротьби для здійснення найвищого ідеалу нації, шляхом, що його завершує і освячує найвищою для цього ідеалу жертвою — власним молодим життям…
Нам тут невідомі ближче літературно-творчі аспірації й вияви М. Дмитренко. Можливо, що породили їх щойно останні роки її життя й праці в підпільних пропаґандивних осередках, коли поруч із автоматом і ґранатою станула до боротьби і зброя слова. Цією зброєю стали теж писання М. Дмитренко, як члена редакцій підпільних видань, а в першу чергу її оповідання й нариси. Її велике оповідання “Учителька” вийшло окремим виданням підпільно в 1948 р. в Дрогобицькій окрузі, а вже після її смерти, в 1949 р. оповідання “Ми-
