ГЕРШКО. Ну, чомужби нї — або чи то один віддавав ся…
ТИМКО. Та ба — але як се розпочати…
ГЕРШКО. Овва, нішт а ґройсе кунст! Танас дати кварту горівки — унд шойн!…
ТИМКО. Но я — то є ріхтіґ! Але — коли бо дївчина любить Василя.
ГЕРШКО. Ну, то треба так зробити щоби Тимка любила…
ТИМКО. Гір іст ебен галь фатоль! Ех, щоби як Василя позбути ся!… Слухай Гершку, той Василь — то ферфлюхте ваґабунд!…
ГЕРШКО. Вже то правда що він кепскі чоловік… Він менї дуже не сподобав ся… То такий йому… дурний ґой! Не тільки що сам у мене не напє ся, але ще і другим відмавляє… Нї, а що йому до того — пощо він має мішати ся до мій інтерес? Чи то він тутки війт — чи може ксьондз який? Ой, ой — а щоби то було — нехай Бог боронить — як би він ту був війт?…
ТИМКО. Хто — він сей — сей рекрут?! — Го го, не дочекає того!
ГЕРШКО. Знаєш що Тимку — я бим тобі порадив, як його позбути ся — но за фатиґу — я мушу в той інтерес також щось дістати…
ТИМКО. Говори, говори — дам, що схочеш!
ГЕРШКО. (оглядаючись). Мусим його до арешту дати!
ТИМКО. (урадований). До арешту?! Ой коби то коби!… Га — але як?
ГЕРШКО. Дай руку — що нїкому не будеш сказати!…
ТИМКО. (подає руку). Не бій ся Гершуню… — Даю капральське слово, що нїкому не скажу!…
ГЕРШКО. (тихше). То-ж слухай: Завтра є ярмарок в містї — війт наш також їде — і не верне аж під вечір на ніч. У хатї не буде нїкому!… (усьміхаючи ся). Коби тодї можна, (показує назад як би що брав під паху). Ну, та ти вже знаєш?… так… пійти собі до війт
