хто знає що робить. — Може добре коло варґатої Паранї ходить на шильдваху — а тебе обдурює, що любить над всїх…
ГАФІЯ. (до себе). Сама не знаю — як маю о тім думати!…
ОЛЯ. (видивившись на Тимка). Що ти сказав Тимку?! О нї, нї! Ходїм мамко напротив тата, бо тут в хатї так душно!…
ТИМКО. Початок добрий — нур лянґзам, а дійдем до цїли!
ВІЙТ. Вибачайте — коли моє нещастє і вас також трафить! Не знаєте де Василь?
ГАФІЯ. Василь! Пійшов до міста на купно.
ВІЙТ. Га на купно!… Ой накупив много — тілько, що без гроший!…
ОЛЯ. Що ви говорите?! то лож!…
ВІЙТ. О нї дитинко! На нещастє твоє не лож… Перетрісаючи хати, зайшлисьмо і до Василевої! Видїв я добре, як стара мати поблїдла, коли довідала ся — чого ми прийшли. Однак не прийшло се нїкому і на гадку, щоби то була Василя справка. — Перетрі- салисьмо — от так — тілько для виду, аж на сподї знаходить писар мою бекешку, закенену поміж стріху — та прикриту старанно гороховянкою… Подумав-єм собі: Богу дякувати, маю вже свою працю — та нуж перетрясати цїлу хату… Але що-ж, не дурний, не зіставив нїчо в дома… Ще лиш пізнав-єм кавалок з пошевки… десь аж на сподї скринї, та і пірє, котре зараз взяв-єм…
ПРИСЯЖНИЙ. І хто би то сподївав ся по такім честнім парубку такої огиди… А стара що то тільки в церкві все сидїла — як вона красно відпирала ся, та удавала, що нїчо не знає…
ТИМКО. Яж вам не мельдував, що той Василь великий шгіцбуб!…
