ГАФІЯ. Щось снить ся її…
ОЛЯ. (будить ся). Де я?! Що зі мною стало ся?… Хто ту?!
ГАФІЯ. Бог з тобою Олюню! Ти троха спала. Пригадай собі тільки!…
ОЛЯ. Так правда… Ох який солодкий сон я мала!… Мамо менї снило, ся що він повертає до нас!…
ГАФІЯ. Поверне, поверне, тільки будь терпелива!
ОЛЯ. О нї, я цїлком вже спокійна… менї так легко тепер на серци… Послухайте мамо, що менї снило ся! Сидимо собі з Василем на якийсь горі Довкола нас великі лїси — а перед нами безодня пропасть, що аж лячно було подивити ся… І тільки шум потоку переривав тишину, а зірки визираючи з його срібної води, моргали до нас, мов би хотїли перестеречи, як небезпечне місце вибралисьмо… Однакож ми на се не зважали. Так нам мило було — так солодко, що пре всьо инше забули… Нараз хтось за нами зареготав ся. Я налякала ся і сильно Василя обняла, но зла сила роздїлила нас, а я тільки побачила як Василь в глубину летїв… Ту всьо щезло з моїх очий!… а коли я отямила ся — почулам начеб солодкий голос з небес: Бог з тобою моя дитино! Він справедливий, не дасть невинним пропасти — а оглянувши ся побачила я мого Василечка як здоров та веселий усьміхав ся до мене…
ГАФІЯ. Красний то був сон, моя Олю — а кажуть що сни від Бога походять…
ОЛЯ. Неправда-ж моя мамо — що такий сон покріпити може?… О я від разу дорога мамко — казала, що він невинний, що се лиш якісь вороги на него завзяли ся! І я предчуваю, що скоро з ним побачусь — а тодї жадна сила вже нас не розлучить…
ГАФІЯ. Розговорила ся Олю — а тобі те пошкодити може… От покріпись троха, — ту є хлїб в платинї — я тимчасом скочу поміж люди, щоби випросити для нас о притулок.
ОЛЯ. Та на що се мамо?… Чи-ж не одно булоби тут нам переслатись?…
