ГАФІЯ. Нї, нї моя доню! Відай буде буря!… А ти і без сего ще не здорова! Сїдай-же дитинко, та зважай на річи! — А не бій ся нїчого, я сей час поверну! (цїлує Олю і відходить).
ОЛЯ. (дивить ся в сторону куда Гафія відійшла). Бідна, дорога мамка!… Скільки то лиха, скільки горя припало нараз тобі знести!… А однакож ти не упадаєш, та ще стараєш ся і про мене!… (по хвили). Все нас лишило! дружба сердечна, веселї подруги, — всьо пощезало разом з нашим щастєм… Ти один лиш Боже — о, Ти не опустиш!
Отче небесний, Тебе я молю,
Глянь милостиво, улекши ми долю!
Не дай пропасти в тяженькій добі,
Не дай побіди лукавій злобі!
Ти, що великим сьвітом владаєш,
Що буйним цьвіом землю вкриваєш,
Що ясним сонцем так мудро керуєш!…
Ти щирі мольби нещасної ночуєш!…
Дай неньцї рідній щастє дочесне,
Батькови мому царство небесне,
Мене в опіку возьми сьвятїйшу,
Забудь на всяку провину давнїйшу!
Я в Тебе вірю, в Тебе уповаю.
В Тобі, о Боже я надїю маю:
Бо Ти один лиш, кожду гадку знаєш,
Викриєш правду — а зло укараєш!
ТИМКО. Гу! гу, гу!… Яке ферфлюхте зимно!…
