Сторінка:Микола Аркас. Історія України-Русі (1912).pdf/10

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

VI

Миколаєвича і з його глубоких переконаннь про потребу спільного життя і спільної праці з рідним своїм народом. Він вже тоді був сьвідомим Українцем і таким остав до смерти. Сильно полюбив він також український театр, який тоді, під управою Кропивницького стояв на висоті свого розвитку і був на той час одиноким місцем, з котрого прилюдно гомоніло українське слово і свобідно плила українська пісня. Микола Миколаєвич не тільки бував на виставах того театру, але й принимав у ньому живу участь.

Скінчивши університет, вступив на службу по Морському відомству і від 1876 до 1881 р. був Адютантом свого батька, головного команданта над фльотою і над портами Чорного моря. За весь той час здобув він собі з одного боку славу талановитого стратегіка, а з другого любов і поважання серед підлеглих йому »низших чинов«. Як адютант одружився Микола Аркас з дочкою морського капітана, Ольгою Іванівною Шишкиною, котра з перших років і до останніх днів життя Миколи Миколаєвича поділяла його думки і допомагала йому в усякій праці. По смерти батька 1881 р. Микола Аркас кинув службу і занявся своїми маєтками. Роботи було богато. Але він на всьому розумівся й до всього сам радо брався.

У вільних хвилинах читав й образувався. В його бібліотеці згуртовано всьо, що можна було роздобути з істориї, з письменства та з культурнього побуту українського народу. Його палата стояла отвором для всіх добрих людий і для кождого, потрібуючого помочі, або поради. Сам він належав до всіляких добродійних товариств і трудився в них пильно. В Христофорівці заложив школу й подарував єї відтак зем ству. Осьвіта народа особливо лежала йому на серці. Другий, на його місці, бувби за границями краю шукав вигідного та веселого життя, він розривку знаходив у трудах для ріднього люду і для української справи. Учив нарід, як треба господарювати, закладав школи, помагав бідним, учився і других навчав, а довгими вечерами слухав українських пісень, котрі від малої дитини незвичайно любив. Тая любов народньої музики спонукала його до написання опери »Катерина«. Перший раз виставлено єї в Москві 1899 року в театрі »Акваріюм« українською трупою Кропивницького. Театр був повнісенький, автора, що хотів інкогніто приглядатися штуці, пізнали і зготовили йому горяче привитання. Так само було в Миколаєві 14 марта 1900 р. де також грано »Катерину« тою ж трупою. Штука зробила сильне вражіння. Театр ридав. Авторови піднесено лавровий вінець при грімких оплесках цілої авдіториї. »Я не спав — так пише Микола Аркас на афішу »Катерини«, який заховався до нині — я не спав цілу ніч. Сльози душили мене. Такі хвилини рідкі і Божественні«. »Катерину« виставляв опісля український театр в Галичині і ту вона також стрічала дуже горячий привіт.

Так минула молодість Миколи Аркаса, надійшли зрілі літа. Треба було поклопотатися дітьми, щоб вони не тільки дужі тілом виросли, але й духово гарно розвинулися. А на чімже гарнійше може розвинутися душа дитини, як не на народнім грунті, на любови до ріднього люду й до рідньої землі, на щирій охоті жити з народом для народньої справи.

Микола Миколаєвич, як щирий патріот, хотів, щоб його діти пішли слідами батька, щоб полюбили вітчину і розгорілися бажаннєм щастя для ньої. Він рад був навчити дітий минувшини українського народа, показати, що в тій минувшині було доброго, що злого, за що треба той народ любити і як його любити. Оттут і початок »Історії України« Миколи Аркаса. Як тая ідея розвивалася, як вона перемінювалася в діло, се розказано в передмові до другого видання. Тут замітимо тільки, що була тая книга найлюбійшою духовою дитиною Миколи Аркаса, котрою він пильно піклувався до смерти і котра йому принесла чимало радости та потіхи, і, як воно звичайно буває, принесла мимохіть також немало й смутку.

Між тим прийшов 1905 рік. Розбудилося жвавійше життя, на всім просторі України почали зявлятися »Просьвіти«. Не дармував і Микола Аркас. Він згуртував довкола себе тих нечисленних сьвідомих Українців, що проживали в Миколаєві, зложив статут, подав його до ствердження і 26 лютого, в день смерти великого