чи запросити до себе князя, потвердити його або скинути, коли він був негодящий; коли почнеться боротьба між їхнім, бажаним для них, князем і якимсь иншим; коли треба було йти на когось війною. Але вмішавшися в політичні справи і поправивши те, що треба було поправити, громада оддавала знову власть до рук хазяїна-князя… Вся сила була в тому, щоб князь був добрий і дбалий для „землі“, то тоді громада до нього не чіплялася.
Власть князя була дуже широка: він міг, що захоче, робити з своєю волостію: відступити її або проміняти, або й продати, роздавати в ній дрібнійші волости; розпочати війну, визначити похід, уложити союз; він дбав про оборону, держав дружину; видавав закони, правив всею землею — чи сам, чи через своїх урядовців; судив суд — сам, чи через своїх заступників; порядкував доходами землі і визначав податки, нарешті — брав участь у виборі вищого духовенства. Особа князя мала велике поважання, та проте на українському ґрунті не прийнялася принесена з Візантії думка про богоуставлену, священну власть князя: князь, на думку наших прадідів, громадський чоловік, і громада завсігди може його перемінити.
Боярська рада.Князь мусів радитися у всіх важнійших справах із своїми боярами, що були під рукою, иначе дружина, що вважала себе за князівських спільників, могла б погніватися з ним. Ми бачили, як мстилися галицькі бояре на тих князях своїх, що не любили „думи з мужами своїми“. В важнійших справах князі закликали важнійших бояр, особливо тисяцьких з дальших міст — найбільш в справах воєнних. Бояре брали участь і в князівських зїздах і мали голос нарівні з князями. На княжу раду запрошувано часом і вищих духовних особ та видатніщих людей з громади, але се бувало тільки вряди-годи, а звичайна рада бувала з старшого боярства.
Княжий двір.Окрім князя та боярської ради до управи землею належав ще й княжий двір: „дворецький“ (заступав князя в суді і управі, начальник княжої дружини), „ключники“ і „тіуни“ — князівські слуги, але часом князь посилав їх судити та давати порядок замість себе; „биричі“, „дітські“ і „отроки“ — князь посилав їх, куди треба було.
Адміністрація.Окрім того були ще місцеві власти: „тисяцький“ — спочатку се був воєнний начальник в цілім окрузї, а пізніш — се найбільша світська особа, немов би намістник князя у „тисячі“ (го́род з городською околицею). Тисяцькі (в XI–XIII в.) були в Київі, Чернигові, Переяславі, Володимирі, Турові, Перемишлі, Галичу.
Людність в „тисячі“ поділялась на сотні й десятки і на чолі їх стояли: соцькі та десяцькі. Сі уряди задержались надовго на Україні, навіть до сього часу (але вже для инших справ, як в старовину).
Суд.Судів було в ті часи аж чотири: суд громадський, суд княжий, суд церковний і суд панський (над своїми невільниками). Про громадський та церковний суд не знаємо сливе нічого, а княжий суд судив або сам князь, або посилав своїх „отроків“ чи „дітських“ (з молодшої дружини). Судити було не трудно, бо в законах („Руській Правді“)
