Сторінка:Микола Аркас. Історія України-Русі (1912).pdf/21

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 2 —

Український народ розселився на великому просторі: в оден бік аж над Чорне море, в другий — над Кавказ, над річку Кубань, в третій — вгору — над річку Припеть та Буг, і в четвертий — в гори Карпатські (в Австрійській та Угорській державах). Але найбільш українського народу, наших людей, живе в Російській державі. Тут вони заселяють губернії: Волинську з сусідніми шматками губерній Люблинської, Сідлецької та Городненської (Холмщина), Минської, усю Київську, Подільську, чималу частину Бесарабії, усю Херсонську, Катеринославську й Таврію до гір, усю Полтавську, Харьківську, більшу частину Чернигівської, полуднево-західню частину Курської, східню частину Вороніжської та Донської области, чималу частину Кубанської та Чорноморської (Новоросійської) і Ставропольської (сюди підходять роскидані, немов острови на морі, українські села в губернії Астраханській, а ще більш в Саратівській). А всього на сих землях налічують Українців мільонів 25 або 26.

В Австрійській державі, в Галичині та на Буковині, Українців (або як вони там звуть себе — Русинів) менше. У Галичині аж до „Руської ріки“ (вітка ріки Дунайця на заході) — живе більш як чотири і пів мільони, на Буковині більш як 300 тисяч та в північній Угорщині (в державі Венгерській), під Карпатськими горами, де міста (городи) Унгвар і Мукачів, теж з пів мільона. А всього на українській землі живе наших людей 31 або 32 мільони. А як сюди додамо тих 3 або 4 мільони наших людей, що живуть між чужими людьми та в чужих краях — у Росії, в Сибіру та в середній Азії, в ріжних кутках Австро-Угорської держави, в Румунії, в Північній Америці, в Канаді, в Бразилії, то що, то матимем не менш як 34 мільони усього.

Той край, від Карпатських гір і аж до Кубані, звемо ми Україною, а наш народ, що там живе (про инших людей на Вкраїні буде мова далі) звемо Українцями. Се назва добра, стара й найзручніща — так звуть себе наші люде скрізь: чи в Київі, чи в Полтаві, чи в Одесі, чи у Львові (в Галичині), чи в Чернівцях (на Буковині). А проте багато наших людей на Вкраїні Російській, особливо неписьменних, не часто скажуть доладу, хто вони такі — забули навіть своє імя. Знов же в деяких кутках України, як от в Холмщині, в Галичині, на Буковині, на Угорщині, наші люде звуть себе Русинами, Руснаками, а віру свою й мову — руською. А на Україні Російській „руськими“ звуть наші люде Москалів. І виходить з того велика плутанина. Тим часом на правду справа виходить так. З давніх-давен, одколи вперше знаємо ми щось про український народ та його край, то край той звали Русь, а людей Русинами. Се найдавнійше наймення задержалося й досі по деяких кутках на Вкраїні. Пізніще Русию почали звати себе й сусідні люде, що належали колись до Київської нашої держави, як от Москалі, або „кацапи“, чи „руські“, та Біла Русь, чи „литвини“, як кажуть на них наші люде. Але як Русию стали звати й Україну й Білу Русь і Московщину, то щоб відрізнити одних від других, стали наші краї прозивати „Мала Русь“, чи Малоросія, білоруські — Білорусія, а мо-