Сторінка:Микола Аркас. Історія України-Русі (1912).pdf/22

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 3 —

сковські краї — Великоросія. Але що назву „Малорос“, „Малоросія“ видумали книжні люде, а не сам народ, то народ її й не знає, і правдивий Українець не скаже, що він „малорос". Прозивають ще Москалі наш народ „хахлами“ — се од тих чубів на маківці, „оселедців“, що колись носили наші люде, але се знов тільки прозвище, а не імя, так само, як Українці кажуть на Москалів, чи „Руських“ — „кацап“. Правдиве ж наше імя, стародавнє — Українець, а земля наша — Україна. Вкоренилося у нас се імя міцно за козацьких часів і задержалось до наших часів разом з піснями про славні діла наших прадідів-лицарів.

Певно, коли люде живуть на таких широких просторах, що од одного кінца до другого яких 2 — 3 тисячі верст (кілометрів), то мусить бути між ними де-яка ріжниця: люде з Харьківщини, або як кажуть на них — Слобожане, иначе одягаються й трохи иначе говорять, як наприклад Поліщуки (в лісовій частині України, в північній Київщині та Волині), а Поліщуки иначе як Холмщаки або Подоляне, а ще иначе Бойки, Лемки та Гуцули в Галичині, що живуть в Карпатських горах. А проте се одні люде, з однією мовою, з однаковими звичаями, з тією самою культурою. Де-б не жив Українець: чи то на Кубані, чи в Чернигові, чи на Буковині на границі з Румунією — скрізь у нього така сама біла хата з садочком, однакові пісні, звичаї та обряд (наприклад весільний), однаково в хаті й коло хати, — одно слово, видно, що то ті самі люде — Українці, один народ Український, а не Польський, не Московський, чи инший який.

Серед Українців на українській землі живуть і инші люде, тільки їх не дуже багато. На Вкраїні Російській серед Українців є Москалі, Білоруси, Жиди, Поляки, Німці, Чехи, Молдавани, Вірмени, Греки, Болгари, Цигани та инші люде, але є їх, як лічити кругом, не більш 10 процентів (10 на кожду сотню Українців) в середині України, і до 30 процентів — по краях. В Галичині поміж Українським людом найбільш Поляків та Жидів, на Буковині — Молдаван (Волохів), на Угорщині — Мадярів (Венґрів): чужих людей набереться там з 30 процентів (відсотків). Але й там по де-яких округах, а особливо в горах, Українців налічують 80 або й 90 процентів. Найбільш ті инші люде на Україні або поміщики (дідичі), або купці та промисловці, або урядники (чиновники), а коло землі порається разом з Українцями тільки трохи Поляків, Німців, Чехів та Молдаван (Волохів).

Українці не всі однієї віри. Найбільш між ними православної віри (на Вкраїні Російській та на Буковині), а в Галичині мало не всі греко-католицької, або иначе — уніяцької. Є ще чимало Українців (в Подільщині на Вкраїні Російській та в Галичині) католицької віри, тоб то таких, що ходять до польського костьолу і мають польських ксьондзів, але проте говорять по українському і не вважають себе за Поляків, а за Українців. Звуть їх: Українці-латинники.

А поки так сталося з Україною та Українським народом, як є воно тепер, то багато було перемін, багато зазнав і наш край і наш народ

1*