неться йому. Дожидався він свого посланця аж до 1708 р., і не діждався. Тоді він знайшов якогось Петра Яценка, вихреста з Жидів. Виявивши свої заміри приятелеві і своякові свойому, Полтавському полковникові Искрі, вони разом од себе обох вирядили того Яценка у Москву з другим доносом, а самі закликали у Диканьку до себе попа Івана Святайла і доручили йому скомпонувати ще один донос російському полковникові Осипову, котрий полковникував у Ахтирці, щоб він сповістив про заміри Мазепи Київського воєводу, князя Голіцина. Князь, одібравши донос, одпровадив його до Царя, котрий саме тоді пробував у Бішенковичах. Як довідався про се Мазепа, то поспішив од себе послати лист до царя Петра. Петро звик вже, що на Мазепу часто приходять доноси, то він і на сей раз не звернув на нього уваги і доручив самому Гетьманові піймати доносчиків. Тоді Мазепа покликав до себе Гадяцького полковника Трощинського і охочекомонного Кожухівського і доручив їм ісхопити Кочубея та Искру. Але Миргородський полковник Данило Апостол, — дочку його держав старший син Кочубея, Василь — послав до Кочубея верхівця з порадою тікати в Крим. Здається, того хотів і сам Гетьман, і зроблено то було по умові з ним, бо полковник Апостол був головним спіпьником Мазепи у задуманому ділі — щоб одірвати Україну од Москви. Як би Кочубей та Искра утікли були в Крим, то донос їх не був би страшний а-ні Гетьманові, а-ні усій тій справі, що замислила старшина. Але, на лихо, Кочубей та Искра, котрі, тікаючи в Крим, доїхали були аж до Коломаку, чогось повернули на північ і як-раз попалися до рук Осипову. Сей несподіваний случай дуже збентежив Гетьмана і усіх його спільників. Кочубея, Искру та Осипова, як головних доносчиків, звелено було одпровадити зараз на допит до Смоленська, а звідтіль до Вітебська, де була головна кватиря московського канцлера Головкіна — йому доручено було сю справу. Туди ж були прислані з Москви піп Святайло, сотник Кованько, вихрест Яценко і чернець Никанор, як люде, що найбільше причетні були до того діла. Після допиту, Осипова пущено на волю, Кочубея та Искру присуджено скарати на смерть, Святайла одпровадити у Соловецький манастирь, Кованька завдати до Архангельська у військо, Яценка та Никанора заслати у Московські далекі міста. Усіх їх заховали у кайдани і одпровадили до Смоленська. Після того Кочубея та Искру, з наказу Царя, знов привезено до Вітебська; там їх знов допитували та мордували, та проте нічого нового не дозналися. Тоді одвезли їх до Смоленська, а звідтіль Дніпром одпровадили до Київа і посадили у новій Печерській кріпості. Мазепа стояв тоді обозом у Борщагівці коло Білої Церкви. 11-го липня (юля) привезено туди закованих у кайдани, під московським караулом, Кочубея та Искру. 14-го липня рано вивели їх на майдан, де було зібране Кочубея та Искру карають на смерть. військо козацьке та чимало народу, прочитано їх провини, і тоді відтято їм голови. Тіла їх лежали на майдані, поки скінчилася у церкві служба Божа, а тоді покладено в домовини і одвезено до Київа і там поховано у Київо-Печерській лаврі коло Трапезної церкви. Мазепа
