kępie za miastem Bogem i odnogą tejże rzeki oblanej, przy moście brama drewniana z 2 komórkami dla… obywałełów, w dziedzińcu trzy budynki, magazyn, wał z ziemi sypany, znacznie popsuty“[1].
Крім того, на пляні Вінниці, складеному в кінці 18 ст. зазначено на острові також земельні укріплення. Плян цей складено вже по прилученню Поділля до Россійської держави. Напис пляна такий: „Плян Брацлавського Наместничества уездного города Винницы“. Дату не визначено, але як відомо Брацлавське Намістничество в 1797 р. зо всіма повітами: Брацлавським, Вінницьким, Літинським, Ямпільським увійшло до складу новосформованої Подільської губ.[2]. Значить зазначений план Вінниці складено не пізніше 1797 р. На плямі намальовано острів на р. Богу, у формі чотирикутника: від острова проведено дві рівнобіжні лінії як знак мосту і приєднано їх до міста там само приблизно, де й теперішні залізні мости. Острів зазначено літерою S. Експлікація цієї літери пляна така: „Остров, на котором разваленное земленое укреплѣніе в нем содержится острогъ“[3]. Таким чином в кінці 18 ст. від колишнього Замка залишались вали, земляні укріплення, вже попсовані; але такий стан їхній показувала й люстрація 1789 р. Того часу ці вали, земляні укріплення, реального значіння, як засоби оборони від нападів, не мали ніякого й вони залишались як пам'ятки минулого. Значно змінились загальні умови і Поділля і всієї правобережної України в кінці 18. століття. Поділля в 1793 р. увійшло до складу Російської держави; на півдні з'явилася Новоросія; Крим і все узбережжя Чорного моря прилучено було теж до Росії. Зрозуміло, що при такій радикальній зміні татарські кочовиська, ця постійна погроза для Поділля й инших українських земель, самі перейшли в підданство Росії й не могли більше робити хижацьких нападів на українські землі в тім числі й на Поділля. Таким чином усі українські замки, збудовані переважно для захисту й оборони від Татар, Канівський, Черкаський, Брацлавський, Вінницький, Житомірський і инші втратили своє значіння і повинні були так чи инакше ліквідуватись. Якийсь час адміністрація користувалася частинами Вінницького Замку, але не для бойових засобів, а для встановлення внутрішнього спокою, для утримання в'язнів.
Але з роками вали без належного ремонту й утримання їх, мабуть через брак в адміністрації відповідних коштів, все більше псувалися, руйнувалися і кінець-кінцем переходили на нівець.
І Марчинський, видавши свій твір про Поділля в 1821 р. пише про Вінницький Замок: „Lecz obudwóch tych Zameczków teraz nie masz śladu“[4].
Річ тут іде про Замок, що стояв на горі, на Старому Місті, і про Замок, що був на острові коло Богу, на Kępie.
- ↑ Baliński. Starożytna Polska. т. II стор. 1368–1370. Słownik geograficzny. т. XIII стор. 556.
- ↑ Батюшков. Подолія, примѣчанія стор. 17.
- ↑ Плян належав Кам'янецькому Історико-Археольоґічному Музейові, записаний під № 10721, 1923 р.
- ↑ Marczyński Stątystyka gubernii Podolskiej т. III стор. 107.
