Нам зостається з'ясувати питання, на кому лежали обов'язки будування Замку, його утримання, ремонту й т. и. В Литовській державі відповідно до її февдальної системи сама людність повинна була в числі инших повинностей і замки будувати. Але в місцевостях малолюдних будування замків брав на себе уряд[1]. До таких місцевостей треба долучити й Вінницьке староство: в описі Замка 1552 р. детально визначено ріжні повинності людности і ніде не згадано про те, щоб населення повинно було будувати замок. Через те треба вважати, що у Вінниці Замок був разом із звідним мостом („узвод“) збудований самою державою.
Держава ж постачала для Замка ріжні бойові засоби, як гармати, гаківниці, порох, кулі й т. и; вона ж давала утримання ротмістрові, гармашам і певне гарнізонові, коли він виконував замкову службу. Решту ж будинків у Замку, — городні, кухню, стайню, хату, так звану чорну, два мости, — все це будувало й утримувало саме населення. На йому ж лежав обов'язок давати кошти старості для наймання „кликунів“ і всіх сторожів замкових; сторожу, так звану „польну“ сторожу на одну милю віддалення від Вінниці і другу — на дві милі наймали виключно самі міщани. Підводи за чергою на протязі тижня поставляли всі села, а нарівні з ними й сама Вінниця[2].
Щоб Замковій адміністрації завжди мати на поготові людей, потрібних для ріжних робіт, до Замка Вінницького було приписано пять сіл: Пятничани, Мізяків, Супрунів, Вонячин, Предуровці. І наприклад тільки люди з Мізякова повинні були давати погоню за Татарами в потрібні моменти і постійно коло верхів'я річок Десниці сторожити біля самого шляху. Вони також повинні були давати коней і ескорт (почесну сторожу) для посла на випадок його подорожи до Волощини.
Для літнього захисту як самого Замку так і Вінниці з усіма її околицями селяни всіх сіл, як Замкових так і зем'янських підлягали військовій повинності: кожен повинен був держати коні і на випадок ворожого наїзду мав виходити проти нього під проводом старости або якого иншого урядовця[3]. І Вінницькі міщани повинні були відбувати цю повинність, як про це зазначено в люстрації 1616 р. „Miesczanie straż od Tatar odpracować i przeciwko nieprzyiacielowi przy staroscie konno z oręgem wsiadać powinni“.[4] року 1640 за короля Володислава IV. Вінниця одержала привілей на магдебурське право, що від-
- ↑ Грушевскій, Южнорусскіе господскіе Замки. Уннверситетскія Извѣстія, Кіев, 1890 г. Февраль, стор. 13.
- ↑ Арх. Юго-Зап. Россіи, Ч VII т. I, 602, 603, 608–611. Baliński. Starożytna Polska т. II стор. 1365 про Вінницю. Al. Jabłonowski, Źródła dziejowe т. VI стор. XXXVI.
- ↑ Арх. Юго-Зап. Россіи, Ч VII т. I, стор. 602, 611.
- ↑ Baliński. Starożytna Polska т. II стор. 1365
