Я народився 16. Січня року 1852 у Вінниці, а по закінченню р. 1869 чотирьох загально-освітніх клясів Кам'янецької семинарії вищу освіту здобув у Київськім Університеті на історико-фільольоґічному факультеті. Бувши студентом я передав проф. Антоновичу, лекції якого я слухав, розвідку з етноґрафії, і її було надруковано в I т. „Зап. Кіев. Отд. Рус. Георг. О-тва.“ р. 1874 під назвою „Пѣсня про панщину“. На цю розвідку посилається М. Драгоманов у своїй праці „Нові українські пісні про громадські справи“, що вийшла у Женеві. Я одержував в Університеті Кирило-Методієвську стипендію й тому по скінченню курса р. 1875 мене зараз-же призначено було на посаду вчителя до ґімназії в Кам'янці. Пробув я на цій посаді всього два роки до м-ця Червня 1877 р., коли несподівано для мене з розпорядження „свыше“ мене переведено було на службу до м. Уральска, до Росії. Другого вчителя Кам'янецької ґімназії Т. Біленького тоді-ж таки переведено було до Пермі.
Такій карі ми підлягали за українські симпатії й цю систему переслідувань прикладено було ще в Одесі — до вчителя Олексія Андрієвського, якого перевели до Арханґельска (ніби-то теж до приморського міста); із Глухова тоді-ж учителя Іродіона Житецького перевели до Вятки. Робилось це все за часів лютого міністра Народньої освіти ґр. Дм. Толстого. Я не поїхав до Уральска й звільнився. Те саме зробив і І. Житецький, що після цього вступив на медичний факультет у Київі. Зоставшись у Київі, почав я заробляти на прожиття приватніми лєкціями.
Того часу, себ-то рр. 1878–1879, з'явилося й жіноче студенство через відкриття „Высшихъ женскихъ курсовъ“. З цього мішаного студенства заснувався гурток; на чолі його став І. Житецький, а межи членами були Дм. Багалій, Катерина Мельник (згодом дружина проф. Антоновича) та инші. Пристав і я до цього гуртка. Завданням нашим було скласти читанку з творів видатніших українських письменників для вжитку більш менш розвиненої молоди; приймали також і власні добре складені статті. Серед молоди прихильники такого напрямку одержали назву „культурників“; їм протиставляли „політиків“, себ-то тих, що прагнули до безпосередньої діяльности серед народа, відсовуючи на далекий плян власну освіту.
