Сторінка:Микола Гнатишак. Історія української літератури, ч. I (1941).djvu/23

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

звичайно писали про усну словесність, як про менш-більш суцільний комплекс словесного матеріяльну; а з огляду на таку чисто зовнішню й припадкову обставину, як започатковання етнографічних дослідів на переломі XVIII. і XIX. стол., клали розділ про усну поезію також зовсім. припадково і штучно між «середню» й «нову» добу письменства.


Перший вилім.

IV. Як це не дивно — але ж, коли не брати під увагу несмілих і невикінчених натяків у Возняка і ще в деяких дослідників — то перший рішучий удар нашій традиційній схемі періодизації бодай щодо трактування усної словесности завдав не «цеховий» спеціяліст від історії літератури, а чоловік до деякої міри «посторонній», який щойно на схилку літ запрезентувався також як першорядний історик літератури: Михайло Грушевський. Він зовсім рішуче й безкомпромісово поставив найстарші твори усної поезії на сам початок розвитку українського словесного мистецтва, а також дальші періоди письменського розвитку переплів дослідами про ріжні роди усної словесности всюди там, де письменницькі й усні словесні твори своєю ґенезою часово сходилися. Це нове упорядкування матеріялу показалося єдино доцільним не лише з огляду на свою хронолоґічну послідовність, але