Сторінка:Микола Гнатишак. Історія української літератури, ч. I (1941).djvu/22

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

від X. до кінця XV. в., середню від початку XVI. до кінця XVIII. в. і нову від кінця XVIII. В. до наших днів. З другого боку, шкідливий вплив тієї старої періодизаційної схеми видний м. ін. на цьому, що всупереч усім історично-літературним фактам, І. Котляревський у Возняка все далі започатковує «нову добу», тоді як у дійсності він орґанічно звязаний з «добою середньою» і є її славним вивершенням.

У рямцях цієї ж традиційної схеми, але все таки дещо інакше періодизує другий найпопулярніший наш історик літератури С. Єфремов. Згідно зі своїм суспільницьким підходом до явищ мистецтва слова, він уважає критерієм поділу зміни в політичному положенні українського народу і тому в нього, напр., «стара доба», як «доба національно-державної самостійности», триває лише до кінця XIV. віку.


Періодизація і усна словесність.

III. З традиційним поділом на три доби звязане теж невідповідне трактування в наших історіях літератури такої важної частини українських словесних надбань, як усна словесність. Іґноруючи великі часові ріжниці в повставанні й розвитку поодиноких родів усної поезії (напр. колядки повстали в передхристіянських часах, билини в Княжій добі, козацькі думи в XVI — XVII. стол., і т. д., і т. д.), історики літератури